Аурелія БОРДІЯН: «Моя мрія – встигнути заспівати на сцені нового клубу в Маршинцях»
- Район Інфо
- 9 лист. 2019 р.
- Читати 4 хв
Маршинцецькі колективи «Церенкуца» і «Мерцішор» не потребують особливого представлення. Їх знають у Чернівцях і Гамбурзі, Яссах і Вінниці, Брашові і Кишиневі. Маршинецькі «співучі бабусі», репертуар яких – сама суть народу – у свій час змусили встати і заспівати разом весь склад журі фестивалю у Вінниці.
Об’єднує їх не лише любов до самобутньої культури, пісні і танцю, а й енергія і молодий запал керівниці обох колективів – народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Церенкуца» і танцювального колективу «Мерцішор» – Аурелії Бордіян.
Історія «Церенкуци» розпочалася 10 років тому. Тоді, на фестивалі «Мерцішор» у Новоселиці, виступив співочий квінтет з Маршинців. Саме після цього виступу вперше зайшла мова про створення колективу.
- Я поговорила зі своєю сестрою, сестра – з кумнатою, та – ще з кимось. І 15 березня 2011 року ми вийшли на сцену вже як «Церенкуца», правда у складі 8 жінок. Саме цю дату можна вважати «офіційним» днем народження. З того часу беремо участь в усіх заходах у селі, в громаді, в районі…
- В Україні, в Європі… Ви виступали на багатьох всеукраїнських фестивалях, співали в Молдові, Румунії, в Німеччині, звідки привезли Гран-прі. Яка географія цього року?
- І в Болгарії, де здобули перше місце, так, в Німеччині, де отримали Гран-прі, Сучава, Плоєшти, Ясси, в Луцьку виступили на фестивалі «Берегиня», у Вінниці – на фестивалі, присвяченому фольклористу Гнату Танцюрі, там ІІ місце. Третього, поки що, не було.
- Тобто, маршинецька «родзинка» отримує належну оцінку. Хто співає у колективі?
- Зараз нас дванадцять, майже всі пенсіонерки. Репертуар – наші народні пісні. Народні, у тому числі, й українські.
- Ви побували на багатьох фестивалях, є відомі колективи в інших селах району. Але у нас , на жаль, немає фестивалю такого рівня, на який можна було б запросити колективи з інших областей, країн. Чи можливо, на вашу думку, зробити щось подібне в районі?
- Думаю, так. Справді, є відомі колективи у багатьох селах. Свої фестивалі молдавської культури організовує Сергій Рябко з Динівців, в яких ми також брали участь. Що ж до чогось більш великого і масштабного, думаю, наш район колись матиме свій відомий на всю Україну фестиваль.
- Мене завжди вражали ваші костюми. Ви їх десь замовляли?
- Ні, це справжні народні костюми. Деяким з них понад 100 років. Софія Рошка збирала їх по всьому селу, реставрувала. Це старовинні костюми в яких співали ще наші прабабусі. Зараз маємо 5 різних комплектів.
- Всі ці гастролі потребують великих витрат, крім того, що сторона, яка запрошує частково їх фінансує.
- Більшість поїздок – за власний рахунок, самі збираємо кошти й їдемо. Хоча так, трохи допомагають спонсори. Поїздку в Луцьк профінансувала Новоселицька громада, у Вінницю, тоді ще до об’єднання, – сільська рада. В Болгарію, Румунію, Німеччину – дорога за свій рахунок, а там – все оплачували організатори.
- «Мерцішор» - колектив більший і молодший, хто там займається?
- Діти з села, щоправда, є двоє з сусідніх сіл. Є три групи – молодша, середня і старша. Від 7 до 10, з 10 до 14 і з 14 до 23 років. Зараз навчається 145 дітей. Старша група колективу стала лауреатом фестивалю «Дністровська хвиля», вони з нами були в Одесі. Також брали участь в «Буковинському колі», виступали в Молдові на двох фестивалях, в Румунії. Цей колектив старший за «Церенкуцу». Я займаюся цим вже 20 років.
- А звідки у вас це?
- Я на сцені з шести років. Першим моїм вчителем був Дмитро Лунгу. Співала, танцювала. Закінчила культосвітнє училище. Взагалі, любов до пісні, танцю – сенс мого життя.
- Ви ще й завклубом, а клуб у вас в селі, ну, скажемо м’яко, не надто презентабельний… Якщо в ньому станцюють всі учасники «Мерцішору», він просто розсиплеться. Стоїть напівруїна нового клубу. Що робити?
- Клуб і справді вже аварійний. Йдуть розмови про його закриття. Є домовленість про те, що займатимемося у нашій школі. Я маю мрію – хоч раз заспівати на сцені нового клубу. Той будинок культури, який вже багато років стоїть недобудованим у центрі села… Навряд чи хтось його добудує. Але, все ж таки, є надія, що наступним проєктом, після сільської амбулаторії, стане новий клуб.
- Деякі танцювальні, вокальні колективи трохи заробляють, виступають на весіллях, для прикладу?
- Так, чому б і ні. Це не такий великий заробіток. А знаєте скільки коштує один сценічний костюм – до 12 тис. грн. Тобто, на колектив з 30 осіб – це чимала сума. Тож це нормально.
- І трохи про музей, це четверта ваша «іпостась»…
- Це була ініціатива голови ФГ «НИВА-АВК» Олексія Керцої. Він сказав: «роби, бо ніхто більше не зробить». За його сприянням відремонтували приміщення. Я ж збирала матеріали, експонати, документи з усього села. Це було в 2011 році. Хоча цю роботу розпочала ще раніше, коли працювала секретарем сільради. Допомагали жителі села. Є навіть документ – відомість 1883 року, де розписано все будівництво Свято-Миколаївської церкви.
- А звідки взявся макет церкви, який є центральним експонатом музею?
- Якось прийшов чоловік з Ванчиківців. Навіть не пам’ятаю його прізвище. Він побував у селі, сфотографував церкву і ось привіз такий макет. Дуже гарний.
- Зазвичай питають про творчі плани. Вони у вас є, які найближчі фестивалі?
- Ось буквально за кілька днів фестиваль у Ванчиківцях на День села, 3-го грудня – День Румунії в Чернівцях. Ми завжди «на колесах», щотижня кудись їдемо.
Very easily this site will most likely irrefutably perhaps end up being popular including numerous weblogs individuals, in order to it's persistent content pieces or possibly views. https://j9korea.com/