"Людина живе - значить вона вірить. Інакше не буває"


Пасхальне богослужіння, 28.04.2019

Напередодні Великодніх свят в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні» відбувся прес-тур Луганщиною. Зокрема у м. Старобільськ відбулася зустріч з служителем УПЦ отцем Володимиром Магленою. Він перший священик у всій східній Україні, котрий перейшов у Православну церкву України з церкви Московського патріархату.

Отець Маглена служив у селі Веселе Старобільського району Луганщини, що за 30 кілометрів від кордону з Росією і за 70 км від лінії фронту. Людина відома, і багато у чому легендарна. Він не обділений увагою медіа. Але унікальність його, як на мене, для кого різниця між єпитимією і єпитрахиллю не очевидна, не в тому, що мав сміливість перейти до ПЦУ у регіоні, де скажімо так, подібний крок вимагав рівною мірою мужності і авантюризму. Володимир Маглена залишив храм і прихід де служив раніше, передавши все священнослужителю УПЦ. Тепер його храм - приміщення колишньої пожежної каланчі, нині - місцевої самооборони, де Старобільські ветерани "Айдару" виділили йому зал для проведення служб. Саме вони, воїни батальйону, які перші стали на шляху російської окупації, сьогодні є приходом і захистом для отця Володимира і його сім'ї. Хоча все більше людей, з побоюванням і недовірою, але все ж таки стають його паствою. "Він просто класний і справжній," - сказали мені про батюшку. Схоже, це справді так.

Про шлях до Бога


Колись Володимир Маглена був підприємцем. Жив у Стаханові, торгував пакувальними матеріалами. Набожним, чи навіть віруючим не був. Як і ніхто в сім'ї. Правда, розповідає, зо 30 років тому мама пропонувала йому вступати до семінарії. Тоді навіть не зважив на це. Коли мати померла, прийшов до церкви замовити відспівування, просто так, бо прийнято. І залишився. Назавжди. Служити його відправили у м. Веселе. Церкви у селі не було взагалі. Перебудували на церкву колишню амбулаторію. Практично - руїни. Будували не лише всім приходом - цілим світом. Тепер його прихід величезний, і це навіть не ті люди, котрі приходять на служби - головна його парафія у соцмережах.

- Тут мені у такому сповідуються, - розповідає, - що ви собі не уявляєте.

Ще тоді, у 2014-му, переїхав до Веселого. Із проголошенням томосу, прийняв рішення про перехід до Православної церкви України. Далося рішення непросто. Підтримала родина. Але громада це сприйняла, м'яко кажучи, неоднозначно. Передав храм і прихід священнику УПЦ, а сам тепер служить у Старобільську. Місцева самооборона, ветерани "Айдару", котрі у 2014-му зуміли не пустити сюди "руськіймір", дозволили йому створити місце для проведення богослужінь у залі місцевої пожежної каланчі. Цю каланчу, занедбану і закинуту, місцева влада передала їм в оренду. До цього тут були лише голуби, і кінозал "51" від якого залишилися лише таємничі цифри на фасаді будівлі. Нині над входом - червоно-чорний прапор, всередині портрети Степана Бендери і загиблих айдарівців, прапор батальйону, ікони і імпровізований амвон у кімнаті, схожій на актовий зал. Голубам толерантно залишили башту, з якої відкривається фантастичний краєвид 35-тисячного історичного містечка та околиць і хвойних лісів довкола.

Людину треба просто почути


- Найбільша моя паства тепер навіть не тут, а у фейсбуці, у мене там майже сім тисяч "прихожан". Колись мене навчала бабуся, вона жила в Стаханові: "Вовка, хочеш щоб тебе люди поважали - ти їх жити не вчи, ти їх просто вислухай". Так я тепер і роблю. Повірте, справжня біда у тому, що між людьми немає контакту. Навіть у сім'ї немає, з дітьми, з дружиною. Що вже казати про все суспільство. Знаєте, люди не дурні, їх вчити жити не треба. Потрібне просте розуміння. Та я і не знаю як вчити жити. Але знаю, що людина, коли вискаже все що на душі, невдовзі до неї приходить розуміння - що не так, і як чинити правильно. У церкві я не знайшов відповідей на всі свої питання, але мені тут комфортно, тут я зрозумів, куди треба йти за щастям.

Віра - неоране поле

- Я зараз навчаюся у Дніпропетровській семінарії. І знаєте, нинішні семінаристи - вони інші. Вони розкуті, вони нормальні. Сама атмосфера інша. Нині молоді священики - просто фантастичні, розкуті, Україна тут не потоне, вона не стане такою, як Руська православна церква, не буде цього зомбування.


- Я вам розповім у чому причина скандалів і проблем, пов'язаних із переходом до Православної церкви України. Наприклад у нас, на сході, переходячи до ПЦУ, священик одразу втрачає джерело прибутку, крім власне, ідеології. Мене зараз утримують мої прихожани, у тому числі і віртуальні. На заході України, не ображайтесь, я знаю про що кажу, - та ж бездуховність. Але там головне - ритуал: кулінарний, побутовий, суто зовнішній. І якщо ти цих ритуалів не дотримуєшся - все, ти не віруючій. Так само і щодо будівель. Я свій храм, коли перейшов до ПЦУ і почалися проблеми, - просто віддав. Хоч збудував його сам разом з громадою. Кажу - тримайте ключі. На заході мало церков переходять до ПЦУ через забобони. Я знаю про що кажу, бо отримував погрози, не дивуйтеся, з Тернопільщини, і мова не про Почаївську Лавру, а від простих сільських батюшок. У нас теж все не просто, коли виникла ситуація з моїм переходом до ПЦУ приїхали так звані "титушки", при чому батюшки-титушки. Ходили по дворам, залякували прихожан: якщо перейдете до батюшки з ПЦУ, у вас інфаркт буде.

- Остання справа - спекулювати на вірі. Наприклад, коли у людини хата згоріла., я надав допомогу. Мені кажуть, навіщо ти їм допомагаєш, вони ж з "московської" церкви. Як навіщо, у них троє дітей? Вас же християнами ростили.

- Церква повинна давати, а не приймати. Колись, у 14-15 році, коли була війна, приїхали 13 дітей -переселенців. Я попросив через фейсбук допомоги - забили всю кімнату подарунками, з Європи, з всієї України, з Москви. Ми гуманітарку з матушкою по хатам розносили як дід мороз з снігуркою, ніхто до церкви не прийшов.

Про сьогоднішнє і майбутнє


- Не хочу когось залякувати, але може бути набагато гірше, ніж до виборів. Зараз йде реванш. Тоді, коли я служив у Веселому: якби я хотів залишитись в нашому храмі, я б лишився, я знав що переможу. Щодо тих "переходів", які вже відбулися, УПЦ все легко відсудить, бо в нашому законодавстві це закладено. В законі чітко написано - рішення про перехід приймає церковна громада. Не 500 жителів села чи 200, а ті, хто записаний як церковна громада. І тому всі суди виграють, вже зараз є 3 десятки позовів. Буде більше. Тому що всі переходи в Україні пройшли з порушеннями. Головне, щоб не було кровопролиття, але нас штовхають до цього. Спілкуючись колегами я кажу - за храми не чіпляємося, бо їм потрібні не храми, а кров. Треба керуватися Євангелієм, вимагають в тебе одяг - віддай нижню сорочку. У тебе вимагають ключі від храму - віддай. Служи на вулиці. Бог компенсує. Не в храмі Бог, правда? Наші люди - справді неоране поле, багатюща цілина. Але виросте те, що посієш.

- В Росії церква в зовсім іншому становищі. Там дуже великий вплив спецслужб. Так звані "місіонерські відділи" напряму підпорядковуються спецслужбам. Фактично церквами керують ці відділи, а священики, навіть епіскопи їх бояться. Вступати з ними в конфлікт - собі дорожче. І священик московського патріархату, а там є порядні люди, просто бояться.

Я хочу показати людям інший світ


- У церкви немає кріпосного права, ти ходиш не в церкву, а до батюшки. А священик повинен йти до пастви. Зараз хочу зробити сайт, на якому буду вести духовні бесіди, йти ближче до людей. В мене багато друзів в цілому світі, мене підтримують скрізь. і в Києві, і за кордоном. Це не матеріальна підтримка. До нас готові приїжджати відомі люди, митці: письменники, художники. Їм нічого не потрібно. Я ж хочу просвіщати, показувати нашим людям інший світ, кращий, добріший, чистіший. Хочу щоб діти, молодь, навчалися від живих людей. Щоб з ними ділилися своїм досвідом, аурою, добром. Ситуація тут, на Луганщині не проста, нас тут, священників ПЦУ, лише двоє, крім військових капеланів, і єпископ, котрий сам лізе лагодити дах церкви. Відверто кажучи - немає за що жити, мене рідко кличуть проводити обряди, бо батюшки УПЦ обійшли всі двори, переконували що я мало не чаклун. Хоча, я ніколи не жив за рахунок парафіян, навіть свічки у мене в церкві були безплатні. Чи страшно? Так, страшно, бо нічого ще не закінчилось. Війна триває. Передова, вона ж не лише там, де стріляють. Війна в душах. Віра - це добро. А для мене не існую не віруючого. Людина живе - значить вона вірить. Інакше не буває.

Андрій РОМАНЦОВ, Сєвєродонецьк-Старобільськ- Щастя

260 перегляд

Інформаційне агентство "НОВОСЕЛИЧЧИНА"

Керівник ІА "НОВОСЕЛИЧЧИНА" Андрій РОМАНЦОВ

+38-099-04-02-007 +38-095-08-33-441

Skype: rayoninfo;  Канал youtube: youtube.com/c/rayoninfo1;  google.com/+rayoninfo1

Email: rayoninfo@yahoo.com;   romashka2009471@gmail.com

  • Facebook Social Icon
  • YouTube Social  Icon
  • Instagram Social Icon
  • Google+ Social Icon
  • Flickr Социальной Иконка
  • RSS Социальной Иконка