Багато втрат: як чернівецькі медіа висвітлюють новини про смерть

У новинних стрічках чернівецьких медіа не меншає новин про втрати. Багато з них пов’язані з матеріалами про загибель військовослужбовців, цивільних, відомих громадських чи державних діячів. Ці тексти стають не лише констатацією факту втрати, але й спогадом про людину, врахуванням почуттів рідних, співпереживанням та обережністю, щоб не перетнути допустимі межі чи не завдати ще більшого болю рідним померлих. За півтора місяця чернівецькі медіа, зокрема, писали про втрати серед військових, журналістів, митців, прощалися усім містом із багаторічним міським головою Миколою Федоруком та тримали на контролі резонансну справу про насильницьку смерть жінки.

Як висвітлюють новини про смерть чернівецькі медіа, ми проаналізували на прикладі п’яти місцевих видань “Молодий буковинець”, БукІнфо, МА АСС, "Чернівецький промінь", “0372”, оглянувши новини з початку квітня до середини травня.

Про втрати буковинських захисників України

За понад три роки повномасштабної війни жодне видання й читачі так і не звикли до інформації про втрати військових. Кількість таких повідомлень не зменшується. Фактично щотижня Чернівецька область отримує звістки про втрати військових з регіону, які до останнього боролися з російськими окупантами. За даними представниці ІМІ у Чернівецькій області, з 1 квітня до 14 травня буковинці попрощалися з пів сотнею полеглих бійців. Тільки на офіційній сторінці Чернівецької обласної військової адміністрації розмістили не менше 46 повідомлень про загибель українських захисників.  

Новини про втрати буковинських захисників. Скрин: БукІнфо

Видання публікували інформацію про дату та час поховання, невеликі довідки про героїв та прохання гідно зустріти захисників. Більшість новин містила у заголовках імена і прізвища захисників. У деяких заголовках медійники уникали цих даних, хоча йшлося тільки про одну людину й точна інформація про особу не перевантажувала публікацію. Наприклад: “Чернівчанина, який загинув від рук окупантів, провели в останню дорогу”, “На фронті загинув вчитель-реабілітолог з Буковини”, “Під час бойового завдання загинув випускник Чернівецької гімназії №16” або “Загинув молодший лейтенант з Буковини: Героєві було 39 років”.

У медіа не кожна втрата знаходила подальше окреме висвітлення історії життя та загибелі захисника. Загалом найбільше таких авторських матеріалів із досліджуваних видань публікував “Молодий буковинець”. Наприклад, репортаж про прощання з трьома полеглими військовими, які служили у 92-му батальйоні чернівецької бригади тероборони, виконували бойові завдання на Сумському напрямку та загинули в один день.

“Писати про смерть – нелегка робота, особливо зараз, коли ми щодня отримуємо звістки про  загиблих від бойових дій чи обстрілів. Крім того, залишаються випадки, коли люди помирають природною смертю, від хвороб чи інших причин”, – зазначає дослідниця медіа Інституту масової інформації Яна Машкова. Вона зауважує, що найголовніше правило таких новин: рідні не мають отримати звістку про смерть із медіа. За її словами, журналістам варто переконатися, що родина вже проінформована. “Найкраще, що може зробити журналіст, коли пише про смерть людини – ретельно перевірити факти, уникати оціночних суджень. Щодо репортажів з похорону, медійникам варто пам’ятати, що це історія не тільки про смерть, а й про життя людини, яку вшановують. Тому важливо не втручатися в особистий простір родини, близьких людей, не знімати без дозволу”, – говорить експертка.

Про прощання з відомими чернівецькими митцями

У квітні і травні у регіональних медіа було багато новин про смерть відомих осіб Чернівців. Так, 2 квітня Чернівці втратили художника, викладача та колишнього артдиректора чернівецького Центру культури “Вернісаж” Павла Півня. Про його смерть написали майже всі місцеві медіа. Павло Півень вирізнявся особливим талантом, розписав церкву, готував до друку ілюстрації буковинських казок. У новинах медіа, власне, робили акценти на його здобутках за життя. У заголовки виносили інформацію, що Павло розписав церкву або був артдиректором "Вернісажу". МА АСС в новині про його втрату не вказали у заголовку імені митця, зазначивши тільки, що “У Чернівцях не  стало відомого художника”. Попри те, що в мережі є багато інформації про творчий шлях Півня, досліджувані видання давали тільки інформаційну довідку та час і місце прощання. Нічого не писали про цю втрату 0372 та БукІнфо. 

Вже 4 квітня Чернівці  сколихнула раптова смерть відомої журналістки, співзасновниці та багаторічної ведучої телеканалу "Чернівці" Лариси Сергєєвої. Медіа, висвітлюючи втрату, писали про її творчу карʼєру, здобутки журналістки, спогади колег: Раптово померла відома журналістка, репортерка, засновниця і багаторічна ведуча телеканалу "Чернівці" Лариса Сергєєва (БукІнфо), Раптово перестало битись серце відомої журналістки Лариси Сергєєвої ( “Чернівецький промінь”), Раптово померла багаторічна головна редакторка телеканалу "Чернівці" Лариса Сергєєва, (“Молодий буковинець”). МА АСС знову не вказав у заголовку ім’я колеги (“У Чернівцях померла відома журналістка”), щоправда, невелика публікація містила спогад про колегу. 

Найбільше спогадів про відому журналістку колеги, глядачі, знайомі публікували у соцмережах. Медіа більше зосередились на інформації про професійний шлях  журналістки зі співчуттями рідним. 

Ще одна мистецька втрата – загибель 14 квітня відомого буковинського композитора Андрія Гураля у ДТП. Досліджувані медіа розповідали про творчість митця, спогади та його співпрацю з іншими артистами.

Новини про втрати журналістки Лариси Сергєєвої, художника Павла Півня та композитора Андрія Гураля. Колаж: Альони Чорної

Про прощання з ексмером Миколою Федоруком

Ще однією втратою для Чернівців стала смерть багаторічного міського голови Миколи Федорука. Медіа висвітлили церемонію прощання, проводили прямі ефіри на телебаченні. Також медіа публікували спогади про міського голову: “Справжній чернівчанин по духу. Спогади людей про Миколу Федорука”, “Всі ми тимчасові. Місто вічне, - Микола Федорук”, “”На цвинтар з кабінетною табличкою не понесуть”: спогади журналіста про Федорука”.

На прощання сурмач на ратуші востаннє зіграв  для Миколи Федорука відому композицію "Марічку": пісню, яку впродовж 20 років виконують у Чернівцях опівдні. 

Церемонія прощання з колишнім міським головою Чернівців Миколою Федоруком. Скрин: “Молодий буковинець”

Всі фото та відеорепортажі були етичними і не порушували припустимі межі. Зокрема, авторські фоторепортажі вийшли на “БукІнфо”, “Молодому буковинці”, МА АСС. 

Про забиту до смерті 27-річну Вікторію Тоненчук 

Чернівецькі медіа оперативно та детально висвітлювали трагічну подію, що сталася у селищі Глибока. 10 квітня у реанімації лікарні швидкої допомоги у Чернівцях померла жорстоко побита 27-річна буковинка, яку госпіталізували до лікарні з важкими травмами голови та внутрішніх органів.  Батько й друзі заявили, що винним у скоєному є хлопець Вікторії. Рідні також заявили, що насильство щодо дівчини кривдник здійснював й раніше. За їхніми словами, у січні 2025 року він вже спричиняв жінці тілесні ушкодження. Тоді суд закрив справу через відмову потерпілої від обвинувачення.

Нинішня справа набула великого розголосу. Трагедія вразила не тільки Буковину, але й далеко за її межами. Медіа писали про те, що односельці Вікторії  прийшли під дім підозрюваного і вимагали справедливого розслідування. 10 квітня правоохоронці повідомили медіа, що 18-річний хлопець, якого звинувачують у побитті 27-річної Вікторії Тоненчук, є свідком. Цитуючи правоохоронця, сайт “Молодого буковинця”, зокрема, писав: “Не втікав і є свідком: хлопця, якого соцмережі звинуватили в побитті Вікторії Тоненчук, опитала поліція”. Вже наступного дня поліція Чернівецької області повідомила, що  його заарештували без права застави. Підозрюваному загрожує до десяти років ув’язнення. 

Публікації на цю тему мали порушення. Так, 22 квітня “Чернівецький промінь” опублікував матеріал, який перейшов етичні межі:  “З'явилися нові шокуючі фото забитої до смерті Вікторії Тоненчук. "Вона впала", - стверджує її хлопець”. У тексті використовувалася емоційно забарвлена лексика, заголовок хайпував, фото були не заблюрені, новина також не містила у заголовку позначки 18+. 

“Чернівецький промінь” зробив серію важливих матеріалів про смерть Вікторії Тоненчук, втім у цій публікації порушив стандарти. Скрин: “Чернівецький промінь”.

Дослідниця медіа Інституту масової інформації Яна Машкова підтверджує, якщо в редакції є доступ до фотографій чи відео, які містять чутливі деталі чи кров, такі елементи необхідно блюрити, або поміркувати чи доцільно ілюструвати матеріал такими деталями. Крім того, за словами експертки, треба маркувати матеріал позначкою 18+, щоб діти або люди з чутливою психікою не травмувалися від побаченого. 

Варто уточнити, що саме “Чернівецький промінь”, приділив цій темі найбільше матеріалів та зробив багато, щоб правоохоронні органи ретельно розслідували справу. Журналісти їздили в селище, де сталася трагедія, спілкувалися з батьком, родичами та подругами загиблої, етично висвітлювали прощання. Найголовніший меседж цих матеріалів: правоохоронці повинні ретельно розслідувати справу, а винний – понести покарання за скоєне. 

Про те, як висвітлювали смерть у минулому столітті

Висвітлення смерті на війні або просто смерті  в медіа протягом століття змінилося.

Журналіст, краєзнавець і письменник Сергій Воронцов у коментарі представниці ІМІ  уточнює: якщо говорити про  висвітлення смерті у медіа як такої, коли йдеться про відомих осіб, або жертв катастроф, то можна сказати, що медіа (не радянські) завжди мали певні традиції та вузьке коло авторів. Вони не допускали відвертої неповаги або навіть глуму  про будь-якого померлого, як зараз можна бачити такі випадки в соцмережах. Тон таких повідомлень, як правило, був досить стриманим.

Якщо говорити про загибель військових, у буковинській пресі часів Першої світової війни, навряд чи були згадки про смерть чи похорон солдата. “Повідомлялося про якісь масові втрати порядка сотень тисяч. Якщо у газеті з'являлися повідомлення про загибель, то йшлося про осіб із високим статусом у суспільстві, або осіб, важливих для цього видання. Буковинські газети українською мовою повідомляли про загибель на полях Першої Світової війни відомих постатей українського руху”, –  зазначає Воронцов.  

У часи Другої світової війни, зокрема, у буковинській пресі 1941-1944 років, ситуація дещо демократизувалася. Іноді можна було побачити некролог офіцера (але не солдата), розповідь про обставини його загибелі. “Кількість таких публікацій на початку війни була помітно більшою. Ближче до закінчення війни їх меншало, очевидно, через моральну втому. І, звісно, сам масштаб світової війни не сприяв подібним публікаціям, адже загальна кількість жертв сягала мільйонів осіб. У часи агресії СРСР в Афганістані про жертви не повідомляли нічого», –  резюмує краєзнавець.   

Тобто, говорить він, теперішня ситуація, коли в місцевих медіа повідомляється про загибель кожного українського військового незалежно від звання та посади, є унікальною і подібною до сучасного Ізраїлю, де ставлення до загиблих відповідне.

Альона Чорна,

регіональна представниця Інституту масової інформації

 в Чернівецькій області