Шишківці – село з історією

Кожного, хто в’їжджає у це невеличке, мабуть, найменше село новоселицької громади, зустрічає великий сяючій хрест. Нещодавно його за свій кошт збудував на власній ділянці місцевий житель Павло Пернай.

Хрест при в'їзді в Шишківці

За офіційною інформацією, перша згадка про село датується 20 грудня 1437 року. Хоча історія сягає набагато радніших часів (на околиці було виявлено залишки поселення черняхівської культури, ІІ-ІV ст. н.е.). Але є у Шишківців і жива історія, яку вивчають і плекають такі люди, як Флоря Мельник (Стражебота), уродженець села, який нині мешкає у Чернівцях.

Памятник на могилі братів Стрижиборід, 1899 р.

До речі, те, що Новоселиця вперше згадується як Шишківці на Пруту де Юріїв двір ніякого відношення до села Шишківці не має, зазначає пан Мельник. За словами краєзнавця-аматора, за молдовськими джерелами, назва села походить від прізвища колишнього поміщика, який володів селом за часів Туреччини і Молдовського князівства відносилось до Хотинської раї (ор. 1715-1812 р. р.). У 1812 році край зайняли росіяни. Саме в цей час з Мельниці-Подільської до села з Чорного Каменя з Війська Запорізького, приїхали пращури краєзнавця, батько Онуфрій і три його сина, які на той час мали прізвище Стражебота. Пану Мельнику з допомогою односельців вдалося знайти і відновити хрест на могилі братів, датований 1899 роком. Хрест, на диво, зберігся майже неушкодженим. Хоча знайшли ще один, старіший хрест, який можливо стояв на могилі саме їхнього батька Онуфрія. Саме з приїздом у Шишківці у селі багато що змінилося. Вони вперше почали будувати в селі кам’яні криниці. З часом збудували водяний млин на два камені. Саме через рід занять Срижибороди стали Мельниками: під час румунського перепису населення у 1919 році хтось із односельців сказав що тут живуть мельники, так було прийнято у селах, називати людей по призвиськах, а не прізвищах.

Хрест на сільському цвинтарі

До речі, попри розміри Шишківців, тут народилося чимало відомих людей, Мельники, Юрії та інші: двоє професорів, ректор Тернопільського торгово-економічного інституту, директорка Камянець-Подільського медучилища, політики, лікарі… Навіть пастор-адвентист, який був головним за часів СРСР. Розсіялись світами – Америка, Франція, Британія, Німеччина.

Сьогодні село, на жаль вимирає, тут майже не залишилось молоді, багато хто за кордоном. Втім у селі ревно плекають пам'ять і традиції. До речі, щодо хреста, зведеного Павлом Пернаєм при в’їзді у село: про те, щоб це зробити, мріяла моя колега, журналістка, тепер, вже, на жаль, покійна, Ніна.

Ще один пам’ятний хрест громада села звела на цвинтарі. На жаль, нині це, мабуть, єдине місце де на проводи і похорони в змозі зібратись все село…   

Улюблені квіти журналістки Ніни Пернай