top of page

Срібна перлина Європи

Оновлено: 12 трав. 2021 р.

Світязь – найглибше озеро України, що розташоване на території Шацького національного парку на Волині, вражає. Давно мріяв побувати тут, побачити небо, що відбивається у срібному дзеркалі Світязя, відчути подих соснових лісів, запах легендарного світязького копченого в’юна… Склалося. Майже. Але спочатку невеличкий відступ.

Буковина-Волинь – як від одної мами

Чернівецька і Волинська області схожі, як близнюки. Із населенням близько мільйона людей і обласними центрами, де проживають, за статистикою близько 250 тисяч, обидві області розташовані на перетині кордонів трьох країн. Тільки якщо у нас на заході – Румунія, на півдні – Молдова, Волинь межує з Білоруссю на півночі і Польщею на заході. Допоки Буковина була під Румунією, Волинь – частиною Польщі. У вересні сорокового і туди, і туди увійшли танки а ля Молотов-Ріббентроп. Ну, далі ви знаєте. Тож розташування визначає хід життя. Близькість кордону зумовила не лише повальну трудову міграцію, а й головний напрямок розвитку бізнесу і, звісно ж, панування її величності контрабанди. Їхній Ягодин – це наші Порубне і Красноїльськ в одному флаконі. Човникова – туди цигарки звідти продукти - годує значну частину прикордонних сіл. У свій час «кукрузники» з цигарками падали на довколишні села як мухи від «Дихлофосу». Тепер, звісно ж, все модернізувалося і в хід увійшли дрони. Але й старими дідівськими методами ніхто не гребує – прикордонники берци стоптують, ганяючись лісами за цигарковими контрабандистами. Ті ж, як ми знаємо, народ вигадливий. Але світ контрабанди широкий і напрямки різні – від бурштину до кладофори (водорості, які очищують воду у акваріумах), ну і звісно ж різних старожитностей, валюти і золота, лісу, якого тут вирубують також чимало, і таких милих дрібничок, як породисті кошенята і песики.

Місто з химерами


"Останній москаль"

Ну а тепер – до Луцька. При тому, що вся дорога Тернопільською областю у майже ідеальному стані, на останніх двох десятках кілометрах на Волині, у селі з поетичною назвою Новоукраїнка вона кудись зникає, і доводиться лавірувати між ямами, до чого нам, чернівецьким, не звикати. В самому Луцьку подібність між двома старовинними західноукраїнськими містечками зникає. Принаймні, щодо доріг. В Луцьку дороги, навіть бруківка, викликають заздрість, якщо навіть таксисти кажуть, що дороги у них гарні – так воно і є. У центрі, довкола історичної площі ринок, бруківка на тротуарах деінде попровалювалась. Але, кажуть, у Луцькій міськраді достатньо депутатів – виробників бруківки. Тож не дуже цим переймаються. І ще, тут не побачиш машин, припаркованих обабіч вулиць в три ряди – жодної. Муніципальна поліція за цим пильно стежить і нещадно штрафує. Водії скаржаться на обмаль парковок у центрі, але… Має Луцьк головну історичну родзинку - Замок Любарта, або Луцький замок. А ще Кафедральний костел Святих Апостолів Петра і Павла, будинок родини Косачів, де відкрито музей «Лесина вітальня», моторошні Луцькі підземелля,

Лютеранська кірха, де нині молитовний будинок баптистів, монастир бригідок, який у свій час перетворився спочатку на польську, а потім радянську в’язницю і довкола якої досі знаходять тіла розстріляних гебістами у 1941-му «політичних».


Скульптор Микола Головань

Є тут ще одна унікальна, хоча і сучасна споруда. Надзвичайно дивовижним і цікавим є цей будинок - садиба-майстерня скульптора Миколи Голованя. Будівництво будинку розпочалося 33 роки тому і продовжується дотепер. Сам пан Микола назвав себе гномом. Який живе в світі своїх багатств. Незвичний архітектурний комплекс на березі Стиря, заворожує красою і дивовижністю. Кам’яну огорожу, подвір’я, стіни, дах будинку прикрашають кам’яні скульптури різних стилів із рисами готики, бароко, класицизму, монументалізму. Сотні рельєфів, статуй, скульптур, брили різних каменів, безліч великих і малих скульптур. Вони здебільшого втілюють хижих тварин, птахів, міфічних істот. Доля архітектора і скульптора непроста і трагічна. Але сьогодні не про неї.



Але в Луцьку це не єдиний «будинок з химерами». Мені пощастило пожити кілька днів у готелі мистецького-розважального центру «Адреналін». Тут все – суцільна химера.

Береги мальовничого ставка – парк дерев’яних химер, а в середині мабуть найбільший, якщо не єдиний в Україні Музей сучасного українського мистецтва Корсаків. Я не надто палкий прихильник сучасного мистецтва з його алегоріями і заворотами мозків, але все ж таки музей вражає, а деякі роботи приголомшують.

Тут все, навіть ресторани – з химерами. В одному з них – виставка робіт американки українського походження Емми Андієвської. І якщо подивитись на будь-яку з них через додаток у смартфоні – картини починають рухатись (є такі і в Музеї, чергова фішка, мабуть).


Є тут і музей науки і техніки, де зібрано величезну колекцію різних технічних штучок у розвитку, починаючи з середини минулого століття. Багато з них я бачив у роботі, тож я мабуть уже також експонат. І атмосфера якоїсь мистецької аури не лише тут, здається, нею просякнуте усе старовинне місто.


Край озер, болот і пончиків

Ну а тепер вирушаємо на Світязь. І якщо воно найбільше – не наймальовничіше. Весь комплекс озер складається із 23 водойм (а з урахуванням маленьких, кажуть, близько ста). Чого вартують лише назви: Світязь, Мошне, Перемут, Люцимер, Линовець… І кожна ця назва – багатовікова історія і безліч легенд. І головна цінність цих озер, звісно вода, насичена сріблом і гліцерином. Колись саме тут зупинився льодовик, а потім утворилося Геродотове море, яке вкривало всю територію сучасного білоруського і українського Полісся. Світязь – озеро карстове.