Срібна перлина Європи

Світязь – найглибше озеро України, що розташоване на території Шацького національного парку на Волині, вражає. Давно мріяв побувати тут, побачити небо, що відбивається у срібному дзеркалі Світязя, відчути подих соснових лісів, запах легендарного світязького копченого в’юна… Склалося. Майже. Але спочатку невеличкий відступ. Буковина-Волинь – як від одної мами Чернівецька і Волинська області схожі, як близнюки. Із населенням близько мільйона людей і обласними центрами, де проживають, за статистикою близько 250 тисяч, обидві області розташовані на перетині кордонів трьох країн. Тільки якщо у нас на заході – Румунія, на півдні – Молдова, Волинь межує з Білоруссю на півночі і Польщею на заході. Допоки Буковина була під Румунією, Волинь – частиною Польщі. У вересні сорокового і туди, і туди увійшли танки а ля Молотов-Ріббентроп. Ну, далі ви знаєте. Тож розташування визначає хід життя. Близькість кордону зумовила не лише повальну трудову міграцію, а й головний напрямок розвитку бізнесу і, звісно ж, панування її величності контрабанди. Їхній Ягодин – це наші Порубне і Красноїльськ в одному флаконі. Човникова – туди цигарки звідти продукти - годує значну частину прикордонних сіл. У свій час «кукрузники» з цигарками падали на довколишні села як мухи від «Дихлофосу». Тепер, звісно ж, все модернізувалося і в хід увійшли дрони. Але й старими дідівськими методами ніхто не гребує – прикордонники берци стоптують, ганяючись лісами за цигарковими контрабандистами. Ті ж, як ми знаємо, народ вигадливий. Але світ контрабанди широкий і напрямки різні – від бурштину до кладофори (водорості, які очищують воду у акваріумах), ну і звісно ж різних старожитностей, валюти і золота, лісу, якого тут вирубують також чимало, і таких милих дрібничок, як породисті кошенята і песики. Місто з химерами Ну а тепер – до Луцька. При тому, що вся дорога Тернопільською областю у майже ідеальному стані, на останніх двох десятках кілометрах на Волині, у селі з поетичною назвою Новоукраїнка вона кудись зникає, і доводиться лавірувати між ямами, до чого нам, чернівецьким, не звикати. В самому Луцьку подібність між двома старовинними західноукраїнськими містечками зникає. Принаймні, щодо доріг. В Луцьку дороги, навіть бруківка, викликають заздрість, якщо навіть таксисти кажуть, що дороги у них гарні – так воно і є. У центрі, довкола історичної площі ринок, бруківка на тротуарах деінде попровалювалась. Але, кажуть, у Луцькій міськраді достатньо депутатів – виробників бруківки. Тож не дуже цим переймаються. І ще, тут не побачиш машин, припаркованих обабіч вулиць в три ряди – жодної. Муніципальна поліція за цим пильно стежить і нещадно штрафує. Водії скаржаться на обмаль парковок у центрі, але… Має Луцьк головну історичну родзинку - Замок Любарта, або Луцький замок. А ще Кафедральний костел Святих Апостолів Петра і Павла, будинок родини Косачів, де відкрито музей «Лесина вітальня», моторошні Луцькі підземелля, Лютеранська кірха, де нині молитовний будинок баптистів, монастир бригідок, який у свій час перетворився спочатку на польську, а потім радянську в’язницю і довкола якої досі знаходять тіла розстріляних гебістами у 1941-му «політичних». Є тут ще одна унікальна, хоча і сучасна споруда. Надзвичайно дивовижним і цікавим є цей будинок - садиба-майстерня скульптора Миколи Голованя. Будівництво будинку розпочалося 33 роки тому і продовжується дотепер. Сам пан Микола назвав себе гномом. Який живе в світі своїх багатств. Незвичний архітектурний комплекс на березі Стиря, заворожує красою і дивовижністю. Кам’яну огорожу, подвір’я, стіни, дах будинку прикрашають кам’яні скульптури різних стилів із рисами готики, бароко, класицизму, монументалізму. Сотні рельєфів, статуй, скульптур, брили різних каменів, безліч великих і малих скульптур. Вони здебільшого втілюють хижих тварин, птахів, міфічних істот. Доля архітектора і скульптора непроста і трагічна. Але сьогодні не про неї. Але в Луцьку це не єдиний «будинок з химерами». Мені пощастило пожити кілька днів у готелі мистецького-розважального центру «Адреналін». Тут все – суцільна химера. Береги мальовничого ставка – парк дерев’яних химер, а в середині мабуть найбільший, якщо не єдиний в Україні Музей сучасного українського мистецтва Корсаків. Я не надто палкий прихильник сучасного мистецтва з його алегоріями і заворотами мозків, але все ж таки музей вражає, а деякі роботи приголомшують. Тут все, навіть ресторани – з химерами. В одному з них – виставка робіт американки українського походження Емми Андієвської. І якщо подивитись на будь-яку з них через додаток у смартфоні – картини починають рухатись (є такі і в Музеї, чергова фішка, мабуть). Є тут і музей науки і техніки, де зібрано величезну колекцію різних технічних штучок у розвитку, починаючи з середини минулого століття. Багато з них я бачив у роботі, тож я мабуть уже також експонат. І атмосфера якоїсь мистецької аури не лише тут, здається, нею просякнуте усе старовинне місто. Край озер, болот і пончиків Ну а тепер вирушаємо на Світязь. І якщо воно найбільше – не наймальовничіше. Весь комплекс озер складається із 23 водойм (а з урахуванням маленьких, кажуть, близько ста). Чого вартують лише назви: Світязь, Мошне, Перемут, Люцимер, Линовець… І кожна ця назва – багатовікова історія і безліч легенд. І головна цінність цих озер, звісно вода, насичена сріблом і гліцерином. Колись саме тут зупинився льодовик, а потім утворилося Геродотове море, яке вкривало всю територію сучасного білоруського і українського Полісся. Світязь – озеро карстове. Я не розповім вам про всі гідротехнічні деталі, коли вода якось знизу просочується через карстові породи, насичуючись мінералами. Але ще за польських часів, кажуть, воду Світязя цистернами возили до Варшави, а польські панянки вимочували в ній свої дупки, щоб ті ставали шовковистими і пружними. Не втратила ця вода, яку можна пити просто з озера, своїх властивостей і зараз, хоч як не старалися різні влади знищити Шацькі озера. Був час, коли Світязь планували використовувати для охолодження реактора атомної електростанції. На щастя, геологічні дослідження довели, що будувати атомну електростанцію тут не можна. Взялися обертати «рєкі вспять» - осушувати болота. Це не знищило озера, але завдало нищівного удару і рослинному і тваринному світу, змінило довкілля. Тепер болота не проти б і повернути, але на осушених місцях вже навіть збудовані селища, тож їх просто заллє водою. Натомість зараз у цьому водному краю в деяких криницях немає води. І самі озера міліють, вода відступає на кілька десятків метрів від берега. Цього року вона повернулася. Що є причиною, сказати достеменно складно: кліматичні зміни, діяльність людини, геологічні фактори… Можливим фактором називають масове вирощування лохини – це така окультурена чорниця. Тут нею вкриті сотні гектарів полів. Вартість одного кілограму цієї ягоди у сезон сягає 300 грн., вона експортується у величезній кількості. А на один кущ необхідно витратити до 60 л води для поливу. Крім усього, їй потрібна лісова земля, яку також добувають у лісах варварськими методами. Влада тим не надто переймається – бабло перемагає усе. Як би не було, екологи схильні вважати, що Шацькі озера під серйозною загрозою, адже крихка рівновага унікальної екосистеми під загрозою. Останньою бізнес-ідеєю стало поглиблення Прип’яті на території Польщі, Білорусі і України для забезпечення судноплавства від Балтики до Чорного Моря. Так званий водний шлях Е40. Якого удару цей проєкт, на реалізацію якого поки що, на щастя, не вистачає коштів, може завдати Шацьким озерам, і не тільки їм? Відповіді на це поки що немає. Втім, якщо врахувати що головним продуктом перевезень стануть, мабуть, нафтопродукти, небезпека ще очевидніша. А поки що на Світязі та інших озерах активно розвивають туризм. Раз побувавши тут, якось на Чорне море вже й не глянеш: кришталево чиста вода, майже першотворні соснові ліси, невеличкі спокійні села, чистота на пляжах і довкола. Центром тут є невелике селище Шацьк. Воно у свій час стало центром однієї із п’яти перших об’єднаних громад на Волині. І, відповідно, отримало найбільшу державну дотацію на розвиток інфраструктури. Тепер тут навіть у лісах ідеальні асфальтовані дороги, а зараз будують відокремлені велосипедні доріжки. Околиці Шацьких озер – велосипедний край. Навіть поляки влітку їздять через Буг понтоном просто роверами на відпочинок. Щодо інфраструктури, готелів, приватного сектору: практично кожен двір у Шацьку – міні-готель. Ціни можна співставити із відповідними на березі Чорного моря. Але цілком можна оселитись у наметовому містечку. Разом із туристами-відпочивальниками тут стрімко розвинувся бізнес із їх обслуговування. Є ресторани і кафе, шашличні і сауни. Ну, все що має бути. Пляжами, які місцева влада і бізнес обладнали «грибочками», кабінками, туалетами та іншим необхідним. І, зрозуміло, бабусями, які ходять пляжами. Тільки замість «сахарнай кукурузи» і «пахлава мідовая», тут вам запропонують «пончики», копченого в’юна та «Кока-Колу для дорослих». Щодо пончиків, рецепт простий – дріжджове тісто, нАчинка із варення чи згущеного молока і смажити в олії, рецепт «дорослої» «Кока-Коли» мені також розкрили: цукор, дріжджі та вода. З світязьким вугрем складніше. Декілька років тому його внесли до Червоної Книги, тож вилов цієї риби, до речі, завезеної сюди штучно, заборонений. Місцеві жителі по-секрету сказали, що його взагалі у Світязі вже немає. Чи то емігрував, чи то справді браконьєри виловили. Адже кілограм коштував близько 300 грн. Якби не було, вугря продають, але, сказали по-секрету, завезеного з Польщі замороженим. У цього голова більша, ніж у місцевого, і не такий смачний. Можливо, хтось і справді їздить на Світязь заради в’юна, але повірте, тут набагато більше принад, ніж копчена рибка. Тим більше, канадський сомік (такий собі бичок з ріжками) аж нічим не гірший, а риби з хмельницького Летичіва тут неміряно, вже не кажучи про раків (місцеві стверджують, що самі ловлять), і креветок. Останні таки точно не місцеві. Тож туристичний бізнес тут стрімко розвивається. Тут вас покатають на яхті чи катері, знайдуть гідроцикл чи човен. А можна просто помилуватись бакланами, які тут, на острові, заснували колонію, чаплями і лебедями, білими ліліями чи просто чудовими світанками. Є побоювання, що туризм може завдати шкоди екосистемі Шацьких озер, мені ж, особисто, думається, що запісяти найбільший в Україні резервуар прісної води не так уже й просто. А за порядком на пляжах і вулицях місцева влада і працівники національного парку стежать досить пильно. І про комарів. Справді, іноді це стає проблемою. Але зважте, допоки комарихи п’ють кров відпочивальників, комари зраджують їм із лісовою чорницею, здійснюючи її запилення. Втім, як зазначив заступник директора Шацького національного природного парку Василь Матейчук, який був за екскурсовода, комарині атаки епізодичні і нікого ще вони геть не з’їли. Замість «пееса» Якщо відверто, у Волинь і Луцьк я просто закохався. Не з першого погляду, а виважено і свідомо, не пацан же. Свої стосунки ми навряд чи оформимо офіційно, але зустрінемось, і не раз, обов’язково. Андрій РОМАНЦОВ P. S. Щиро вдячний огранізаторам проєкту "Школа екологічної грамотності" за можливість здійснити цю подорож

Срібна перлина Європи